Біографія
   Народився в Оранієнбаумі поблизу Санкт-Петербурга. З дитячих років вчився грі на фортепіано у А. П. Снеткової і Л. А. Кашперової. У 1900-05 займався на юридичному факультеті Петербурзького університету. У 1903–05 брав уроки композиції у Н.А. Римського-Корсакова, якого називав своїм духовним батьком. Багато років плідно співпрацював з балетмейстером С.П. Дягілєвим. У «Російських сезонах» в Парижі пройшли прем'єри балетів Стравінського «Жар-птиця» (1910), «Петрушка» (1911), «Весна священна» (1913), що принесли композиторові світову славу. З 1910 довго жив за кордоном. З 1914 влаштувався в Швейцарії, з 1920 - у Франції, з 1939 – в США (у 1934 прийняв французьке, в 1945 – американське громадянство). Вів широку концертну діяльність (диригував переважно власними творами, виступав і як піаніст). У 1962 відбулися авторські концерти в Москві і Ленінграді.
   У т.з. російський період (1908 – початок 20-х рр.), вершинними творами якого є балети «Жар-птиця», «Петрушка», «Весна священна», хореографічні сцени «Весілля» (1917, остаточний варіант 1923), Стравінській виявляв особливу цікавість до якнайдавнішого і сучаснішого йому російському фольклору, до ритуальних і обрядових образів, до балагана, лубка. У ці роки формуються принципи музичної естетики Стравінського, пов'язані з «театром уявлення», закладаються основні елементи музичної мови - «поспівковий» тематизм, вільний метроритм, остинатність, варіантний розвиток і т.д.
   У наступний, т.з. неоклассицистський період (до початку 1950-х рр.) на зміну російській тематиці прийшла антична міфологія, істотне місце зайняли біблійні тексти. Стравінській звертався до різних стильових моделей, освоюючи прийоми і засоби європейської музики бароко (опера-ораторія «Цар Едип», 1927), техніку старовинного поліфонічного мистецтва («Симфонія псалмів» для хору і оркестру, 1930) та ін. Названі твори, а також балет із співом «Пульчинелла» (на теми Дж.Б. Перголезі, 1920), балети «Поцілунок феї» (1928), «Орфей» (1947), 2-а і 3-а симфонії (1940, 1945), опера «Пригоди гульвіси» (1951) – не стільки високі зразки стилізації, скільки яскраві оригінальні твори (використовуючи різні історико-стилістичні моделі, композитор відповідно до своїх індивідуальних якостей створює сучасні по звучанню твори).
   Пізній період творчості (з середини 1950-х рр.) характеризується переважанням релігійної тематики («Священний спів», 1956; «Заупокійні співи», 1966, і ін.), посиленням ролі вокального початку (слова), вільним використанням додекафонної техніки (проте в рамках властивого Стравінському тонального мислення). При всій стилістичній контрастності творчість Стравінського відрізняється єдністю, обумовленою його російським корінням і наявністю стійких елементів, що виявляються в творах різних років. Стравінській належить до провідних новаторів ХХ століття. Він одним з перших відкрив нові музично-структурні елементи у фольклорі, асимілював деякі сучасні інтонації (наприклад, джазові), вніс багато нового в метроритмічну організацію, оркестровку, трактування жанрів. Кращі твори Стравінського істотно збагатили світову культуру і справили вплив на розвиток музики ХХ ст.
З 1914 р. композитор покидає Устилуг і вже ніколи сюди не повернеться. Маючи велику родину: два сини і дві доньки, як турботливий батько шукає умови життя за кордоном. З 1910 р. довго жив за кордоном. У 1914 р. влаштувався в Швейцарії, 1920 р. - у Франції, а 1939 р. - в США (у 1934 р. прийняв французьке, в 1945 р. - американське громадянство). Стравінський займався широкою концертною діяльністю (диригував переважно власними творами, виступав і як піаніст). У 1962 відбулися авторські концерти в Москві і Ленінграді.
Проживаючи у Швейцарії, США, Ігор Стравінський мріє відвідати рідну землю. Це відбувається 1962 р., проте крім Москви та Ленінграда, влада не дозволяє відвідати місця наймиліших років життя та творчості в Україні.
   Великий композитор прожив 89 років, помер у США, похований в Італії у місті Венеція за його заповітом. Він прагнув відвідати місця своєї юності, тому безмежне піднесення духу отримає той, хто відвідає в Устилузі музей композитора і липовою алеєю, посадженою його руками, зійде до устя р. Луги і саме тут збагне красу і велич рідної землі, колиски музи композитора Ігоря Стравінського.

Матеріали Володимира Денисюка і з сайту http://uk.wikipedia.org/